У нашій школі навчався відомий спортивний діяч Рафаїл Любарський, а його син Роман – працював у ній. Щоправда, батько ходив у приміщення на набережній, а молодший Любарський – викладав у нинішній будівлі на Гірничому.

Навчався Роман у школі № 34 (з 1965 по1975 рр.). Після закінчення в 1979 році тодішнього педінституту (нині КДПУ ім. В. Винниченка) працював учителем російської мови та літератури спочатку в селах Семенасте та Димине (Новоукраїнський район), у Високих Байраках (Кіровоградський район).

А з 1987 по 1989 рік пощастило працювати у 22 школі – учителем російської мови та літератури, а також класним керівником 7-го та 8-го класів. Серед його колишніх вихованців заступник редактора газети «Кіровоградська правда» Тетяна Корінь, багато інших талановитих знавців літератури та мистецтва.

«Директор Борис Набока ще тоді дбав про порядок, дисципліну в навчальному закладі, полюбляв проводити з колегами педради. 22 школа вже тоді була передовою у багатьох напрямах. Так у співдружності з Інститутом удосконаленням учителів проводилися семінари для директорів шкіл та їх заступників, відкриті уроки з англійської мови, історії, математики, методик викладання, – пригадує Р. Любарський. – Учнів у класах було багато – від 30 до 40. Тож так втомлювався, що за стосами зошитів мало не засинав.

У той час відкрився Міський молодіжний центр «Творче об’єднання молоді» – і мені як молодому педагогові забажалося продовжити свою діяльність там.

Потім, у жовтні 1990 року, я пішов працювати журналістом у «Вечірню газету», з 1994 року – в регіональній газеті «Украина-Центр».

З 1998 по 2007 рр. жив в Ізраїлі. Повернувшись до Кіровограда, продовжив діяльність як журналіст, публіцист, поет. Нині працює в обласній газеті «Народне слово».

Батько Романа, Рафаїл Романович Любарський, з 1 по 8 клас навчався в 22 школі, яка в ті часи знаходилася на вулиці Острівській. Під час війни навчання призупинилося, адже його родина була евакуйована з міста. Коли влітку 1944 року повернулися у визволений від німецької окупації Кіровоград, то навчання продовжив у рідній 22 школі.

«Мій дід, Роман Любарський, на честь якого мене назвали, – згадує журналіст Р. Любарський, – на жаль, загинув на фронті. Тож бабуся Етель Іонівна кілька років потому зійшлася з таким же одиноким фронтовиком дідом Юхимом».

Сам же Рафаїл Любарський народився 10 квітня голодного 1933 року в Зінов’євську (теперішньому Кіровограді) на вулиці Яна Томпа, 24. «Зі спогадів бабусі відомо, що в дитинстві дуже часто хворів, – продовжує розповідати його син Роман, – але поступово почав займатися спортом, зокрема опанував маловідомий на той час настільний теніс. За кілька років сам став тренером. І я пригадую, що мене змалку брав на тренування в спортивний зал товариства «Спартак», що був розташований неподалік нинішнього обласного художнього музею. Так і я, хлопчак, почав займатися цим видом спорту».

Рафаїл Любарський посідав призові місця з настільного тенісу на Чемпіонаті України. «Достеменно не знаю, чи сам батько брав участь у всесоюзних змаганнях, але його вихованці демонстрували на них свою майстерність. На них частенько брав і мене з собою». Одним із відомих вихованців Рафаїла Любарського був знаменитий шахіст Георгій Дубівка.

Приблизно з 1951 по 1954 рр. служив у армії (десантні війська). У середині 1950-х років познайомився з майбутньою дружиною, обоє вони працювали в артілі «Пролетарій» (пізніше – взуттєва фабрика «Прогрес»).

Рафаїл закінчив факультет фізичного виховання тодішнього педагогічного інституту – отримав спортивно-педагогічний фах і став тренером з таких ігрових видів спорту, як: футбол, волейбол, баскетбол, настільний теніс і, що мене дивувало, «городки». Паралельно працював багато років інструктором фізкультури в УТОГ (українське товариство людей із вадами слуху). За його ініціативи збудовано спортзал по вулиці Андріївській, споруджено майданчик для гри у «городки».

Відмінник фізичної культури і спорту, ветеран спорту Радянського Союзу, ветеран «Спартака», суддя Всесоюзної категорії.

В останній період життя, починаючи приблизно з 1965 року, присвятив себе людям із обмеженнями слуху. При УТОГ за його участі були створені команди з футболу, волейболу, баскетболу, шашок, шахів та настільного тенісу. Також сприяв формуванню обласної організації «Інваспорт», був призначений її першим керівником.

«Він був душею всіх спортсменів, другом, товаришем, «батьком» людей із вадами здоров’я. Його по-справжньому любили, поважали, цінували, – коментує колега, заслужений працівник фізичної культури і спорту України Олександр Березан. – Також Рафаїл Любарський сприяв підготовці спортсменів до паралімпійських та дефлімпійських ігор. Завдяки його діяльності учень Микола Сімухов став першим чемпіоном паралімпійських ігор із плавання, здобув визнання Юрій Андрюшин та багато інших спортсменів, які прославили Кіровоград та Україну загалом.

Не стало Рафаїла Любарського 27 січня 2009 року – але його спортивно-педагогічна справа живе в вихованцях.

На завершення розмови-спогадів Роман Любарський подарував свою книгу поезій «Зерно і посох», де залишив запис: «На добру згадку усім, хто пам’ятає вчителів 22 школи».